(1) Люди не розуміють, що Даруся рятує себе, як може. (2) Коли водою, коли землею, коли травами. (3) По/над усе їй хочеться жити на цьому світі, такому веселому, такому кольоровому і запашному. (4) Коли вона здорова — надолужує той час, як звивається від болю. (5) Вона не хоче згадувати про нього, бо така вже зболена, що не знає, як іще ходить своїми ногами. (6) Але Даруся ні на/що не нарікає. (7) Зодягає мамину вишиту сорочку, бере вицвілий клубочок кольорових вовняних ниток, кілька шматків складеної у/четверо позлітки, стрічки із весільного вінка Маріїної доньки Анни, та йде у свій золотий садочок, саджений іще татовими руками, між грушки та яблуньки. (8) Яблуні вже не можуть добре родити. (9) Старі. (10) Але ще десь світиться плід по/між ріденьким золотом листу. (11) А груша геть россохлася. (12) Уже й листу на ній стільки, скіль-ки на лисій Пітриковій голові волосся. (За М. Матіос)