Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

Наші обереги

(1–3) Повертаючись обличчям до духовної культури свого народу, ми наближаємося до забутих джерел, які живили його дух, оберігали чистоту душі, були добрими охоронцями в повсякденному житті.

(4–7) Людина є маленькою часточкою космосу — внутрішня її частина підпорядкована вищим законам буття, гармонії Всесвіту. Проте, прийшовши на землю у своїй тілесній оболонці, вона відчувала безсилля перед природою та шукала захисту в ній.

(8–10) Наші давні предки обожнювали природу й вірили, що весь світ сповнений добрими і злими духами. Намагаючись захиститися від зла, людина створила для себе цілу систему оберегів. Що ж таке оберіг?

(11–14) Василь Скуратівський у книзі «Берегиня» зазначає: «Берегиня, обереги — наші давні й добрі символи. Іхнє генетичне коріння сягає глибини століть… Маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію й родовідну пам’ять…»

(15–18) За давніми уявленнями наших предків, світ складався з трьох частин: небесна частина з божествами, що жили на ній, світилами (сонцем, місяцем і зорями); земна — з людиною і землею, на якій вона живе; підземна — з духами зла, смертю, хворобами та лихом і душами померлих родичів.

(19–30) На зорі цивілізації, придумавши житло, людина уявляла його також у трьох вимірах: небесна частина — дах, середня частина — власне житло — і нижня, яка містилась у землі. Тобто саме житло було прообразом Усесвіту, і кожна його частина мала символічне значення. Вікна — це очі хати, через які людина підтримувала зв’язок із небесним світом, божествами. Поріг — це межа між зовнішнім і внутрішнім світом, а також межа між підземним світом — світом померлих — і світом живої людини. Піч — домашнє вогнище. А вогонь був священним, тому що він уважався доброю силою, що йде від сонця. Через комин також здійснювався зв’язок із небесним світом, тому що через комин, уважали наші предки, вилітає всяка нечисть із хати. Щоб захистити житло від зла, над вхідними дверима часто вирізували знаки-обереги: кола, розетки — символи сонця, хрести. Ці знаки наносили на сволок у хаті, а також на віконні рами.

(31–43) Традиційна українська хата, на думку Василя Скуратівського, є цілком оригінальним витвором народу, самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій. Зводячи той чи інший тип житла, народні будівничі виробили цілу систему симетричних прийомів з використанням унікальних і пропорційних силуетів. Не випадково французький військовий інженер Гійом Лавассер де Боплан, мандруючи в XVII столітті по Дніпру, захоплювався високим мистецтвом народного зодчества. Інший іноземець — німецький географ Йоганн-Георг Коль, який 1838 року побував в Україні, відзначав у своїх нотатках: «Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурно, немовби свіжовибілене полотно».

(44–58) Оберегами в давнину слугували й рушники, на яких були вишиті магічні знаки. Уявлення наших предків про походження світу перейшли в художню мову орнаментів. Магічний знак — Дерево життя, який траплявся найчастіше на рушниках і відбивав уявлення наших пращурів про світ, також мав три частини: крона — це небо, стовбур — матеріальний світ, людина; коріння — підземний світ, вода, змії та все, що живе в землі. Над Деревом життя (Світовим деревом) на вишивках зображалися зірки, що символізували зоряне небо. Чіткою лінією відмежовувався від Дерева життя підземний світ, у якому все уявлялося в перевернутому вигляді (квіти голівками донизу). Це особливо відбилося на похоронних рушниках, де перевернуті вниз голівками квіти означали перехід покійного в інший світ. Під мотивами Світового дерева завжди зображали зигзагоподібний орнамент чи меандр, що символізував хвилі первісного океану, з якого виросло це дерево. Меандри як знаки водної стихії зображалися з метою завоювати прихильність цієї сили, непідвладної людині, і допомогти природним процесам (наприклад, викликати дощ).

(59–62) Знаками-оберегами на рушнику були ромби, квадрати, трикутники, що символізували родючість. Чотири пори року, чотири тижні місяця, чотири фази людського життя (народження, юність, старість, смерть) виражалися в геометричному орнаменті накладенням одних квадратиків на інші.

(59–62) Знаками-оберегами на рушнику були ромби, квадрати, трикутники, що символізували родючість. Чотири пори року, чотири тижні місяця, чотири фази людського життя (народження, юність, старість, смерть) виражалися в геометричному орнаменті накладенням одних квадратиків на інші.

(63–72) Магічні знаки дістали відображення не лише в українській вишивці, а й в орнаменті писанки. Яйце — це також, за давніми уявленнями наших пращурів, символ Усесвіту. Історія писанки сягає в сиву давнину і пов’язана з язичницьким культом уславлення вічного закону весняного пробудження всього живого на землі. Група орнаментів, найбільш поширених на писанках, — це знаки Всесвіту і сонця (солярні знаки). Знаки сонця на деяких писанках виглядають як розетки (Пряшівщина, Лемківщина), на інших — як зорі (Одещина); на подільських писанках вони реалістично представляють весняне сонце. Проте одним із найдавніших варіантів цього знака слід уважати «павучки», поширені на Східному Поліссі, і «крутороги», характерні для всієї території України.

(73–80) У писанкових орнаментах часто використовується зображення сосонки — трави, що найпершою з’являється на піщаних ґрунтах і плететься, наче змійка. Ця деталь у писанкарстві пов’язана з культом небесного змія, який, як уважали наші предки, запліднював усе живе на землі. Цей культ поступово зник після запровадження християнства. Натомість з’явилися на писанках гілочки верби, маки, усяка рослинність, що оживає й починає буйно квітнути навесні. Ці магічні знаки та символи воскресіння природи були не випадковими. Вони уславлювали життєдайні сили — сонце і воду, від яких залежали життя і добробут наших предків.

(81–83) Наші пращури міцно трималися духовних законів, вони перебували в гармонії з природою, космосом, у гармонії з навколишнім світом, тому людина була захищена від духовної руйнації.

За Лідією Вудвуд, 851 слово