додаткове меню
Як стверджує автор, на життя народу Василь Симоненко ніколи не дивився очима

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

Василь Симоненко

(1–3) Жив вiн у нашiй благословеннiй провiнцiї, де люди так невибагливi до слiв, де так швидко заокруглюються в колi найпримiтивнiших iнтересiв. Де так легко потонути в тенетах усіляких дрiбниць i заблукати мiж деревами, за якими не видно лiсу.

(4–8) Ось був, скажiмо, чоловiк як чоловiк, закiнчив аспiрантуру, поїхав до Черкас, у найжвавiший центр їх — педiнститут, — i десь дiлися борозни з мозку й навiть зморшки на обличчi. Натренувався жити — i все заокруглилося: голова кругла, обличчя кругле, думки круглi, почуття круглi — iдеальний м’яч, який котиться без перешкод асфальтом кар’єри!..

(9–14) Василь уперто, насуплено дивився в корiнь. Сам вiн, наче корiнь, вийшов із землi, з органiчною любов’ю до неї i свого селянського роду. Вiн добре знав, чим i як глибоко вона напоєна, i не забував про це нi на хвилину. Вiн знав народ у його побутi як селянський син. Знав село по своїх заболочених чоботях як працiвник газети. Але вiн дивився на життя не як «представник», а як людина, як син дивиться на безпорадну матiр.

(15–19) Вiн пiднявся до верхнiх щаблiв сучасної культури i вмiв бачити колгоспника на тлi космiчного вiку — весь дiапазон крайностей життя та «парадоксiв доби»:

Цiлую руки, що крутили жорна
У переддень космiчної доби.

(20–23) Громадянське кредо Симоненка пiдноситься над тисячами дзвiнких патрiотичних декларацiй! У його простотi ви вiдчуваєте людину високої iнтелектуальної культури — масштабний розум, який умiє вiдсiвати дрiбницi й оголювати суть.

(24–29) Пригадую вечiр у Черкаському педiнститутi. Виступ Василя був найцiкавiшим, найяскравiшим. Але хтось із тих, які не дуже заслухуються вiршами, завдяки вродженій або натренованій пильності зафiксував непевний звук i, щоб налякати, послав записку: «Яку це Ви самостiйну Україну маєте на увазi, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росiї...»; «Маю я святе синiвське право з матiр’ю побуть на самотi»?

(30–32) Василь спокiйно i наче недбало прочитав цю записку та сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу — хай скаже. Будемо вибирати». Ось його лаконiчна й по-справжньому народна простота й мудрiсть.

(33–38) З ним не можна було сперечатися. Вiн не висловлював квапливих напiвдумок, вiн про все подумав i там, де iншi багато й неясно балакають, мовчав. Уся наша втiха, що його стиль вiдбився в тому, що вiн залишив нам. Але вiн залишив для нас тiльки свiй початок сходження на верховину. У важкiй боротьбi з собою, з атмосферою дрiмотної байдужості й мертвого стандарту вiн вибився на свiй шлях i тiльки почав ним iти.

(39–44) Вiн тiльки навчився всупереч усiм вiтрам вiдчувати радiсть боротьби й силу, що переливається в людину вiд сили земного тяжiння:

Земле рiдна! Мозок мiй свiтлiє
I душа нiжнiшою стає,
Як твої сподiванки i мрiї
У життя вливаються моє.

(45–51) Вiн тiльки навчився вичленовувати з пороху буденності великi проблеми життя — проблему збереження людської iндивiдуальності i нової думки у свiтi категоричних стандартiв, проблему красивої ходи i власної дороги серед камiнних потвор, що

Роззявляли пащi, мов кратери,
I гукали: — Ми символ доби!
Хто не з нами — той проти всiх!

(52–53) Вiн навчився i тим самим навчив нас. Вiн житиме невiд’ємною часткою нас самих, як живий розум i совiсть, що не гасне.

(54–57) А між тим Василь Симоненко абсолютно доступний формою кожнiй грамотнiй людинi і глибоко хвилюючий змiстом. Вiн постійно говорить про те, що тривожить людей, про що й вони говорять, але без тiєї громадянської висоти, ясності розуму і пристрасті слова.

(58–60) Кожен його вiрш нагадуватиме нам i тим, які будуть пiсля нас, елементарнi iстини, без яких не можна змiстовно жити –

Ти знаєш, що ти людина...

(61–63) Дорогою цiною дався йому прорив. Але за свою коротку і вбогу юнiсть вiн зумiв назавжди утвердити свою неповторнiсть. Свою важку, але цiлком усвiдомлену дорогу до правди.

(64–66) Це — життя. Нашi прадiди запорожцi вимiрювали його, не роздрiбнюючи. Вони клали життя для життя, не дозуючи крові. Той, хто виходить на поле честі, виносить усе життя.

(67–70) То яке ж моральне право маємо ми гратися в правду, гратися в слова, як паяц на аренi цирку грається в серйознiсть. Симоненко гидував духовними карликами й паяцами. Вiн просто йшов на повен зрiст, вiн красиво йшов, як його «перехожий», — i дивився перед себе мужнiми очима мужицького сина.

(71) Стежка його має чарiвну силу випрямляти горбатi душi.

За Є. Сверстюком, 728 слів

  • А – людини
  • Б – представника
  • В – селянського сина
  • Г – працівника газети

Виберіть правильний варіант

виконується завантаження

Завдання мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильний варіант відповіді та позначте його.

виконується завантаження