Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

Що означає місто-сад?

(1-4) Не знаю, чого більше в понятті Київ — самого міста як житлової забудови, чи власне саду. Місто-сад, сад-місто, столиця садів... — можна і так і сяк, і все буде слушно. Сад є в цьому секторі планети містом, а місто — садом, ніби для того, щоб нагадувати людям про первісне обличчя землі й про те, яким це обличчя має бути.
(5-8) Метафора місто-сад міцно приліпилася до Києва й затерлася від частого вживання. Для того, щоб наблизитись до розуміння цієї метафори, спробую торкнутися історії слов’яно- українського садівництва. Київ є визначним історичним центром садівничої культури, що суттєво доповнює його образ як центру нашої культури взагалі.
(9-13) Десь у ХІІ столітті було насаджено знамениті колись сади й виноградники Києво- Печерської лаври. У літописі Нестора згадується чернець-садівник Микула. Маємо також згадки про існування знаменитого яблуневого саду при Києво-Печерській лаврі, заснованій у 1051 році. На відміну від архітектурних споруд раннього середньовіччя, до наших часів не дожили первинні фрагменти лаврського саду, оскільки вік дерев коротший, ніж каменю.
(14-23) Печерськ є своєрідним містом у місті. Історичний Печерськ — то славнозвісна Лавра й усе, що довкруж неї. Своєрідність цієї частини Києва полягає в її вертикалі, що складається з підземного монастиря, наземних храмів і саду Лавра виростала, як дерево, із зерна євангельського одкровення. Це можна розуміти в метафоричному, а можна — і в прямому сенсі, тому що монастир починався із печер, викопаних святими Антонієм і Феодосієм. Тут, за пазухою землі, у нерухомій тиші, настільки щільній, що її можна, як український чорнозем, краяти ножем, зігріте молитвою і зрошене слізьми подвижників проросло у глибинах київських гір Христове учення. Вже згодом потягнулися в київське небо стовбури лаврських церков із золотими куполами, увінчані хрестами, наповнені голосами дзвонів, поєднавши київську землю і київське небо в гармонійну єдність християнського світу.
(24-26) Коли доводиться чути або читати про духовне древо, я уявляю Печерську лавру, що має святий корінь і святу крону, і всім відомий образ конкретизується з неперевершеною точністю і наочністю, по-київськи.
(27-35) Це духовне древо, зрошене земляками-ченцями, пов’язане із деревом життя, випле- каним самим народом і прісноприсутнім у народній поезії. Предки молилися до перунового дерева — дуба, і згадки про священні «красні», «добрі» дуби розкидані в народознавчій літературі. Сакральний дуб із забитими у стовбур щелепами дикого кабана — одного із символів бога грому та блискавок Перуна, був не так давно піднятий із дна чи то Дніпра, чи то Десни неподалік від Києва, мовби з самих глибин нашої пам’яті. У передхристиянській природній релігії предків поряд із дубом фігурувала і яблуня. До яблунь передхристиянських часів ніколи не докопаються археологи — пам’ять про них зберігає не земля, а народна пісня. Яблунька, що родить золоті яблука,— символ сонця, а наші предки були, як відомо, сонцепоклонники.
(36-46) Лаврський сад був фруктовий і виноградний, що цілком узгоджується з уявленнями про благодатність і смак християнської віри. «Печерським ченцям судилося стати великими вчителями киян на багатьох життєвих ш ляхах,— пише Анатолій Макаров.— Монахи-греки принесли з собою чубуки виноградної лози, живці культурних яблунь, груш. На Печерську розцвіли перші вишневі садки Давньої Русі». Вражаюче прозвучало для мене формулювання «вишневі садки Давньої Русі». Пригадується перший рядок Шевченкової мініатюри, котрий геніально означив образ нашої землі як райської, країни-саду: «Садок вишневий коло хати^» Ця формула асоціюється з усвідомленням патріархальної, селянської, ідеальної України. Але, як виявляється, існував і київський міський, давньоруський садок вишневий, що неймовірно поглиблює і розширює зміст Шевченкової формули. У ній закодовано не лише образ патріархальної України. Це — одвічний і вічний ідеал досконалого життя у благодаті.
(47-53) Вишневий сад поєднує образи Шевченкової України й давньої Київської Русі, є універсальною характеристикою української як сільської, так і міської культур. Київ і загублене в степах село пов’язані єдиною кореневою системою. Наш славнозвісний вишневий садок, виявляється, є результатом лаврської культурної селекції, що засвідчено в історичних джерелах. Звідси, з Печерська, розповсюдився він по всій Україні. Шевченків «садок вишневий» — із зерня монастирського саду, який завжди плекався як земний відповідник Небесного Саду. Це безсумнівно сприяє адекватному сприйняттю Києва.
(54-59) Київський сад визначив шляхи розвою національної садівничої культури й відбивав характер цієї культури. Український сад чи парк ніколи не символізував «победу национального оружия», як, скажімо, «царськосельський» парк під Петербургом, в’їзні ворота котрого обрамлені тріумфальними колонами та обелісками. З нашим садом несумісна ідея зверхності над переможеною природою. Київський сад символізує ідею злагоди, співтворчості із природою, несе ідею вищості духовного над матеріальним. Сад такий, як народ, що його зростив.
(60-66) Київ феодальних часів дещо відрізнявся од типових міст Західної Європи, що нагадували кам’яні гнізда. Антиохійський патріарх Макарій, відвідавши Київ у середині XVII століття, був приємно вражений: кожен український дім був оточений садом. Це створювало цілісне враження міста-саду, відмінного од інших європейських міст, де загалом домінувала архітектура. Патріарха подивувало те, що сади у свідомості киян мали цінність не лише утилітарну, пов’язану із споживанням плодів садовини, а й естетичну. Тут споглядали сади й насолоджувались цим спогляданням. Київ бароковий дихав садом, що й відчув патріарх Макарій.
(67-69) За тисячолітню історію зазнав Київ страшних руйнувань, різні влади експериментували на його обширі, однак нікому не вдалося зламати ідею божественної краси, закладену в образі міста, нікому не вдалося і не вдасться.

За І. Кравченком
795 слів