Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

Музичний дарунок світові

(1—4) У грандіозному різдвяному шоу в Нью-Йорку, подивитися на яке приїжджають з усієї Америки, звучить чарівний передзвін чотирьох звуків: «Ще-дрик, ще-дрик, ще-дрі-воч-ка». Це «Carol of the Bells», «Колядка дзвонів», як тут називають українську щедрівку.

(5—11) «Щедрик» давно став невід’ємною частиною світової музичної культури. Класичну обробку цієї щедрівки виконують уславлені хори від Америки до Китаю. Мелодія «Щедрика» існує сьогодні в джазовому й роковому аранжуванні. Джордж Гершвін використав її в опері «Поргі і Бесс», створеній на джазових і блюзових мотивах. Відомо, що американці, які вперше полетіли в космос, узяли із собою записи світової музики, і з-поміж інших шедеврів у зоряному просторі побувала наша співаночка.

(12—15) Звучить «Щедрик» з екранів кіно, широко використовується у світовій рекламі. Баскетболісти ж професійної ліги США й Канади «зіграли» його, простукавши м’ячами! Ролик, який засвідчив цю подію, знайшов численних поціновувачів серед користувачів Інтернету.

(16—20) Проте більшість мешканців планети навіть не здогадується про прадавнє східнослов’янське походження цієї мелодії. Прикро, але навіть для багатьох українців стало відкриттям те, що понад сто років тому український композитор Микола Леонтович, працюючи над поліфонічним твором для хору, перетворив щедрівку на справжній шедевр.

(21—30) Микола Леонтович збирав народні пісні й адаптував їх для хорового співу. Перший варіант «Щедрика» Леонтович почав створювати 1902 року. Тоді він опановував вправу з мелодією, яка постійно повторюється, щоразу прикрашаючись витонченим аранжуванням. Придатною для вправ у поліфонії виявилася мелодія української щедрівки: у ній повторювалося три ноти: до-сі-до-ля. Композитор, як різьбяр, зробив навколо основної поспівочки витончену оправу. Поєднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії, він домігся того, що кожен голос почав відігравати самостійну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою. Леонтович кілька разів переробляв твір, аж поки 1916 року не створив досконалий хорал.

(31—37) Із радістю сприйнявши Українську революцію 1917—1920 років, композитор долучився до створення капели «Думка» — першого популяризатора «Щедрика» у світі. Дбаючи про імідж Української Народної Республіки, її керівництво ухвалило рішення про міжнародні гастролі хору. За вказівкою Симона Петлюри колектив вирушив у світове турне. І скрізь виступ був тріумфом багатої музичної творчості українського народу, його митцівкомпозиторів, у сузір’ї яких сяяло ім’я Леонтовича. «Бахом у хоровій музиці» назвали його у Франції.

(38—41) Хоровий колектив перебував у турне, коли на території України було встановлено радянську владу. На батьківщину митці не повернулися. 1921 року вони дісталися Нью-Йорка, а п’ятого жовтня цього року в знаменитому Карнегіхолі вперше для американської публіки пролунав «Щедрик».

(42—48) Спершу величезну популярність твір завоював серед емігрантів. Коли ж у прекрасної мелодії з’явилися англійські слова, шедевр Леонтовича полонив серця всіх американців. Автором англомовного тексту став Пітер Вільховський, який мав українське коріння. 1936 року в Нью-Йорку під час відкриття з’їзду Національної асоціації вчителів музики дитячий хор із 1600 виконавців із тріумфом виконав «Carol of the Bells». Популярність «Щедрика» продовжувала рости, натомість ім’я автора було забуте.

(49—55) Мелодія «Щедрика» в глобалізованому світі асоціюється з різдвяними дзвониками. Однак в українському тексті немає згадки ні про Різдво, ні навіть про зиму. У «Щедрику» оспівано ластівку, яка прилетіла до господаря провістити багатий рік. Ця давня співанка виникла ще в дохристиянські часи, коли новий рік зустрічали навесні. Навіть якщо того дня не прилітали ластівки, їх випікали з тіста й підкидали вгору, закликаючи співанками. І сьогодні ходять щедрувальники від господи до господи, співаючи про ластівку...

За Б. Скавроном, журнал «Дивен Світ»