(1) І тоді сталося несподіване для хлопчика, для Степана і для самого Шептала. (2) Од того дотику його бридливо пересмикнуло і підняло. (3) Білий кінь шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги, біснувато стріляючи страшними, кровавими очима. (4) Цієї хвилини він був справжнім, білим конем, відважним та одчайдушним, як його далекі предки. (5) Хлопчик відсахнувся, у грізнім подиві занімів Степан. (6) Шептало легко опустився на передні ноги, збив копитами пісок, перестрибнув рів і помчав через гусячу царину в лугову синь. (За В. Дроздом)