Кава по-віденськи з українським присмаком

     (1-5) У повсякденному побуті ми настільки звикли до кави, що, здається, знаємо про неї все. Більшість «кавоманів» упевнені, що їхній улюблений напій завезли до Європи зі Сходу. Але на питання про те, як він набув популярності серед європейців, відповісти можуть лише ерудити. А трапилося це не так давно, під час останньої відчайдушної спроби Османської імперії підкорити Європу.

***
     (6-13) Серпень 1682 року. На засіданні турецького уряду обговорюється питання про похід на Угорщину й Австрію. Проте останнє слово - за султаном, який жагуче мріє битися з християнським світом. Головний удар він вирішує спрямувати на Австрію, одну з наймогутніших європейських держав, та її столицю Відень. Він уже бачить, як у володіння мусульман потрапляють великі земельні наділи, як багатства ллються широкою рікою в його збіднілу скарбницю і як серйозно хвора на економічну кризу держава османів рине до нового зеніту могутності. У цей же час мешканці Туреччини смакують чутки про численні багатства австрійської столиці.
     (14-17) Через рік султан Османської імперії офіційно заявив про початок чергової «священної війни з невірними» і вирушив разом з усім своїм двором і військом у похід. На військовій раді, яка відбулася в завойованій на той час Угорщині, було ухвалено рішення йти на Відень. Один за одним розпочалися штурми столиці Австрійської імперії..
     (18-22) «Турки йдуть такими силами, яких ми не бачили ось уже сто років», - зазначав австрійський імператор, оцінюючи військові сили супротивника. Захисники міста відчайдушно чинили опір. Саме тому турки вирішили вдатися до кардинальних заходів - багатотижневої облоги. Через деякий час у Відні починається голод і епідемії, серед мешканців - відчай і паніка..
     (23-31) Австрійський граф Рюдигер Штаремберг, на чолі з яким воїни і місцеві городяни захищали рідні стіни, вирішив просити допомоги в цісаря Леопольда І і герцога Карла Лотаринзького. Для цього через ворожі кордони треба було послати когось із мешканців, хто знав би турецьку мову та звичаї. У небезпечний шлях з Відня без зволікання вирушив Юрій-Франц Кульчицький разом зі своїм товаришем Юрієм Михайловичем. Щоб уникнути небезпек, які чатували на них щокроку, супутники одягнули турецьке вбрання. Наспівуючи турецьких пісень, вони сміливо пробиралися ворожою територією та незабаром опинилися в герцога Лотарингського. Той наказав своєму війську негайно готуватися до битви з турками. .
     (32-36) Битва закінчилася блискучою перемогою австрійців. Юрій Кульчицький за чималі заслуги перед містом був щедро винагороджений. Йому вручили велику суму грошей і надали у власність будинок. Зрештою, він став особистим перекладачем австрійського імператора з турецької мови й отримав посаду «цісарського придворного кур\'єра»..
     (37-47) Є у Відні бронзова статуя козака-галичанина, одягненого в турецьке вбрання. У лівій руці він тримає тацю з невеликими чашечками кави. Біля його ніг - турецькі трофеї: корогви з півмісяцями, криві шаблі (ятагани) і бунчуки. Серед них в\'ються лаврові гілочки. Місцеві мешканці радо розповідають гостям столиці про свого національного героя. Відомий він не лише бойовими звитягами. Саме йому європейці вдячні за появу улюбленої багатьма та відомої світові кави по-віденськи. Здогадалися, хто це? Правильно. Уже знайомий нам Юрій-Франц Кульчицький, «місцева знаменитість»..
     (48-54) Одного разу, потрапивши до турецького полону, він захопився кавою й ознайомився з технологією її приготування. Після повернення на батьківщину Кульчицький захотів зробити кавовий напій популярним і доступним не лише в Австрії, але й у всій Європі. Адже до цього каву вживали лише як лікарський засіб, тому коштувала вона дорого..
     (55-67) Якщо говорити сучасною мовою, рекламну акцію Юрій Кульчицький почав з вулиці. Спочатку він розносив каву вулицями міста в горщиках на таці. З часом відкрив у подарованому йому будинку кав\'ярню «Під голубою пляшкою», де продавав порцію кави за один крейцер. Найпримітнішим було те, що, знаючи любов європейців до солодкого, він трохи змінив рецепт приготування кави: у спочатку гіркий напій став додавати цукор. Так з\'явилася славнозвісна кава по-віденськи. Незабаром бажаний результат був досягнутий: дуже смачний напій набув величезної популярності у віденців. Згодом, завдяки сприянню меткого українця, у багатьох куточках міста відкрилися подібні заклади. Сам Юрій Кульчицький очолив окремий цех продавців кави. На спеціальному штандарті цеху була зображена сцена вручення цісарем Леопольдом І «привілею» - ліцензії на відкриття першої кав\'ярні - Юрієві Кульчицькому, організаторові «кавового руху».

***
     (68-71) У багатьох, хто цікавиться історією кави, може виникнути питання про походження самого Кульчицького. Адже польські історики називають його поляком, австрійці та угорці вважають сербом. Насправді він був окатоличеним шляхтичем родом із Самбірщини, що на Львівщині..
     (72-80) Про дитячий і юнацький періоди життя Кульчицького, на жаль, немає жодних відомостей. Знаємо тільки, що ще замолоду Юрій вирушив на Запорозьку Січ. Там він вивчив турецьку мову і став перекладачем під час козацьких походів на Крим. Тоді ж і потрапив у полон до турків. Незабаром був викуплений купцями з Белграда. На початку 70-х років XVII століття працював перекладачем у сербському представництві австрійської «Орієнтальної (східної) торговельної компанії», що представляла інтереси цісаря Леопольда І на Сході. На момент початку облоги австрійської столиці турками Кульчицький мешкав в одному з районів Відня і вступив добровольцем в ополченський загін під керівництвом капітана Амброзія Франко..
     (81-82) От завдяки кому виникла духмяна солодка кава по-віденськи з несправедливо забутим присмаком української історії.