«Отак і живу між двома світами...»

     (1-5) Рідкісна, блискуча життєва кар'єра: селянський син з України став на канадській землі мільйонером. Сягнув вершин успіху та благополуччя, здолавши чимало несприятливих для нього обставин. Адже судилося йому в двадцять сім років починати в чужому краю своє життя заново, як мовиться, з чистої сторінки. І не мав тоді Петро Яцик нічого, крім роботящих рук та світлої голови.

     (6-7) Сьогодні, збагачений життєвим досвідом, він переглядає перейдений шлях, осмислює те, що допомогло йому стати тим, ким він є.

     (8-13) Передумуючи його багате на складні перипетії життя, не раз допевнювався: він — людина, яка не губиться за несприятливих для нього ситуацій, а навпаки — змобілізовується, збирає всі свої інтелектуальні й моральні сили для рішучих дій. Слабший нітиться, деморалізується, що й може стати початком програшу, коли об'єктивно зберігається шанс виграти. Яцик же не припускає й думки про капітулянтство. Він бореться до кінця, прагне скористати кожен — бодай і найменший — шанс. І, певно, саме тому здебільшого перемагає.
     ПЕТРО ЯЦИК (з інтерв'ю авторові книги):

     (14-17) Це була перша моя зустріч із реальним Заходом. На лекціі з економіки в Німеччині професор нам сказав, що німці вирощують більше пшениці на їхніх пісках, аніж українці на своїх благословенних чорноземах. Ми, як полум'яні патріоти, гаряче обурилися, бо вважали, що годуємо пів-Європи. Але він аргументовано довів нам те, що сказав. Отак розвіявся той величний міф.

     (18-24) Я довго думав над тим, згадувалося, як узимку, довгими вечорами, сходилися до котроїсь хати наші господарі і вели нескінченні розмови. Вони знали, яка війна була в Італії чи Греції, хтось згадував імена Платона чи Аристотеля... А потім довелося жити мені в Німеччині у господаря-бауера, рільника. Він не знав і половини того, що знали і про що говорили наші сільські любомудри. Але він знав, як одержати на піску більше пшениці, аніж одержували українці на плодючому чорноземі. І я дійшов переконання: треба опанувати одну справу, одну ділянку життя — і знати її досконало. Тоді станеш справді кимось помітним у ній.

     (25-29) Вдивляючись у це життя, повсюдно бачиш у ньому раціонально виважену позицію Петра Яцика, його вміння прогнозувати розвиток подій. Він володів хистом осмислити явище і в масштабах глобальних, і в деталях, виявляючи найважливіші для справи компоненти, можуть визначити успіх реалізації ідеї, стратегічно важливої не тільки для самого підприємця, а й для буття багатьох інших людей.

     (30-32) Один із таких компонентів — високий професіоналізм. Без постійного самовдосконалення безглузді будь-які претензії на здобуття успіху. То — неодмінна аксіома в підприємництві. Не прийнявши її за основу, нічого братися до справи.
     ПЕТРО ЯЦИК:

     (33-36) Сьогодні кожна ділянка життя ділиться на багато вужчих спеціальностей. Треба передбачати зміни, які тепер приходять так скоро. Тому необхідно постійно себе дошколювати і достосовуватися до змін і до нових потреб. Скажімо, за 25років творчого життя треба принаймні чотири рази основно перешколюватися.

     (37-40) Бездоганна репутація — одна з важливих запорук успіху. Надто ж — для бізнесмена. Якщо йому вірять, то всі вважають його надійним партнером, усі хочуть мати з ним справу. Адже найголовніша гарантія — його ім'я. Як втратиш гроші, можеш набути їх знову, а як втратиш добре ім'я, то цього вже ніколи не виправиш. На своє ім'я треба працювати десятиліттями.

     (41-42) Яцик радить чесні способи заробити гроші. Шулерства не визнає. Чесно заробив — спокійно спатимеш. Ніхто на тебе не показуватиме пальцем: який пройдисвіт...

     (43-45) У нього є один рецепт: якщо ви трудитеся чесно, розумно й наполегливо, час стає вашим спільником, він починає працювати на вас. Треба лиш бути справді терплячим і не намагатися підганяти події. Все має свою логіку і свій розвиток.

     (46-48) Повсякчас Яцик наголошує на етиці. Нам, вихованим на концепції бізнесу як всуціль безжальної, антилюдяної експлуатації робітників, до цього ще треба звикати, необхідно багато дізнатися, аби ідеологічний туман у наших очах розвіявся.
     ПЕТРО ЯЦИК:

     (49-54) Поділ людей за чеснотами залежно від їхніх статків абсолютно безглуздий. Бідному часто важко лишатися і чесним, і справедливим, і щедрим, бо він — бідний і в цьому світі — слабкий. В Америці поміж багатих є значно більше високоморальних людей, аніж поміж бідних. І вони допомагають бідним. Я даю кошти на клініки й шпиталі, старечі доми, на видання книжок, спорудження шкіл, церков. Вважаю за свій обов'язок віддячити Богові, що дав мені можливість бути сильнішим за слабших.

     (55-58) Недавно я вичитав у газетах вражаючий факт. Космонавти брали для експерименту в політ проросле зерно пшениці. Випустили в плавання по кораблю зернинки, з яких уже повитикалися бадьорі паростки. Того, що сталося, ніхто не міг передбачити. Паростки збунтувалися. Позбавлені відчуття земного тяжіння й ґрунту, вони поповзли назад у зернини, а потім ізсередини розірвало їх.

     (59-61) Цей факт мимоволі спроектувався на біографії українських емігрантів. Декого з них опанував у чужому середовищі стан того зерна в невагомості. В одних вистачає волі, щоб здолати негативні фактори, в інших — ні.

     (62-63) У Яцика — вистачило. Адаптація в новому середовищі минула загалом безболісно. Він стояв на землі: його внутрішня сила допомагала силі земного тяжіння.

     (64) «Життя — це боротьба»,— любить повторювати Яцик.

     (65-66) Він завжди готовий до неї. І в тій готовності — вже половина успіху. А другу становлять сила, воля і розум.