У реченні «А тут нічого знати не треба, необхідно лише пройнятися надповагою до власної персони та презирством до інших — і сміливо вирушати будь-куди» (19-20) автор вдається до стилістичного засобу

Культура: між щирістю і лицемірством


     (1-4) «Життя прожити — не поле перейти». Дійсно, саме так. Тільки — мінне. І небезпека, що очікує на кожному кроці, є цілком реальною. Будь-який вибух загрожує зруйнувати найцінніше для людини — її власне «я». Чи не потреба самозахисту спричинила і виникнення складної системи норм стосунків між людьми, що у повсякденному спілкуванні звично називають «культурою».

     (5-6) При всій своїй заплутаності і неоднозначності, засади людської поведінки чітко диференціюються.

     (7-8) Одна їхня частина — мотиви, почуття і вчинки, щодо яких людина керується віковічни- ми заповідями релігії.

      (9) Друга частина тих рамок, що обмежують поведінку людини,— етикет.

     (10-14) Третя частина нашої системи досить помітно переплетена з другою. Це — сила-силенна різних забобонів, умовностей, маленьких побрехеньок і більшої брехні, що й визначають поведінку особистості. Проте без них неможливе нормальне співіснування людей. Справді, якщо люди почнуть зловживати відвертістю й енергійно обстоювати власну точку зору, з безпосередньою щирістю викриваючи недоліки інших, то світ перетвориться в суцільне пекло.

     (15-20) Ось і метушиться сучасний індивідуум, щомиті ризикуючи виявитися брутальним чи видатися фальшивим. Звичайно, можна зробити рішучий крок до ледь прихованої чи й відвертої невихованості, зрідка маскуючи її кількома загальновживаними формулами ввічливості. Такий вибір значно легший, тому що правила ввічливості треба хоча б знати для того, щоб ними керуватися. А тут нічого знати не треба, необхідно лише пройнятися надповагою до власної персони та ю презирством до інших — і сміливо вирушати будь-куди.

      (21-28) Модель нашого життя, де кожен реалізовує себе в міру можливостей — транспорт. Хто ^ причаївся, щоб його випадком не зачепили, хто готовий захищатися від усіх. І тут вже не до церемоній. Ніхто не зважатиме, ким є опонент: жінкою чи літньою людиною, інвалідом чи просто втомленим громадянином, переобтяженим вантажем. Вже ніхто не дивується, коли ініціаторами інциденту стають знервована невиплатами пенсій бабуся чи роздратований студент-безбілетник. А часом надповажний, пристойно вдягнений чоловік таке витинає не зовсім зграбній сусідці, що аж дроти над тролейбусом червоніють. Але не сподівайтеся, що хтось вступиться за жінку, присоромить кривдника: «Будьте стриманіші, ви ж мужчина».

     (29-31) Чи ж має силу це визначення тепер, коли повальна фемінізація зачепила найважливіше в чоловіках — мужність, яка полягає в надійності, готовності бути по-справжньому сильним. Тут і повинна прийти на допомогу справжня культура поведінки.

     (32-38) У чому ж може реалізувати себе чоловік? Більшість відповідей на це питання будуть пов'язані з матеріальним забезпеченням. Однак насправді сутність проблеми значно простіша. Самореалізація (не тільки чоловіка, а й будь-якої людини) найповніше відбувається через можливість зробити щось конкретне для когось конкретного. Сучасна реальність деформувала цю філософсько-психологічну категорію. Фрейдівська теза «все, що робить чоловік, він робить для жінки» тепер перетворилась на «чоловік робить усе, щоб нічого не робити». В кращому випадку — щоб робити щось для себе єдино коханого.

      (39-45) Психологія міжлюдських взаємин просякнута індивідуалізмом. Тому й етикет зрештою стає на службу корисливій меті підкорення життєвих вершин. Ввічливе «підтакування» начальству — і підлеглий вже кандидат на підвищення. Кілька компліментів жінці — і чоловік одержує як мінімум симпатію, а як максимум — можливість маніпулювати нею, розвинувши значно глибше почуття. Логіка споживацького підходу до елементарної ввічливості не є новою. Ще з давніх часів поведінка, в якій більше пряника, аніж батога, перебуває на озброєнні багатьох людей, стаючи засобом успішної кар'єри.

     (46-49) Проте, зберігаючи і захищаючи власне «я» за допомогою стратегії інтелігентного підлабузництва, чи не втрачає людина це «я» остаточно і без вороття? І якщо, за словами Ларошфуко, «лицемірство — це данина, яку порок платить доброчесності», чи ж варто підвищувати цю данину до абсурду?

За О. Єременко

526 слів
  • А – гіперболи
  • Б – антитези
  • В – іронії
  • Г – сарказму

Виберіть правильний варіант

виконується завантаження

Завдання мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильний варіант відповіді та позначте його.

виконується завантаження