(1) Навесні ми часто блукали сонячними пагорбами поміж торішнім листям визбируючи перші не/сміливі фіалки, вдихали міцний і п’янкий дух землі. (2) А коли забуяв зеленню травень, заквітчав широкі, не/приховані від людського ока луги ромашками, усе наче потонуло в білому морі, якому не/ має кінця-краю. (3) Ковтаєш трепетний запах квітів, і тебе вабить кудись у не/звідане. (4) А згори ніжно припікає сонечко, у чистому прозорому небі — ні хмаринки, тільки лине […] пісня жайворонка.