Одним з аргументів до тези «Василь уперто, насуплено дивився в корінь» (рядок 9) є слова про те, що він

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

Василь Симоненко

(1–3) Жив вiн у нашiй благословеннiй провiнцiї, де люди так невибагливi до слiв, де так швидко заокруглюються в колi найпримiтивнiших iнтересiв. Де так легко потонути в тенетах усіляких дрiбниць i заблукати мiж деревами, за якими не видно лiсу.

(4–8) Ось був, скажiмо, чоловiк як чоловiк, закiнчив аспiрантуру, поїхав до Черкас, у найжвавiший центр їх — педiнститут, — i десь дiлися борозни з мозку й навiть зморшки на обличчi. Натренувався жити — i все заокруглилося: голова кругла, обличчя кругле, думки круглi, почуття круглi — iдеальний м’яч, який котиться без перешкод асфальтом кар’єри!..

(9–14) Василь уперто, насуплено дивився в корiнь. Сам вiн, наче корiнь, вийшов із землi, з органiчною любов’ю до неї i свого селянського роду. Вiн добре знав, чим i як глибоко вона напоєна, i не забував про це нi на хвилину. Вiн знав народ у його побутi як селянський син. Знав село по своїх заболочених чоботях як працiвник газети. Але вiн дивився на життя не як «представник», а як людина, як син дивиться на безпорадну матiр.

(15–19) Вiн пiднявся до верхнiх щаблiв сучасної культури i вмiв бачити колгоспника на тлi космiчного вiку — весь дiапазон крайностей життя та «парадоксiв доби»:

Цiлую руки, що крутили жорна
У переддень космiчної доби.

(20–23) Громадянське кредо Симоненка пiдноситься над тисячами дзвiнких патрiотичних декларацiй! У його простотi ви вiдчуваєте людину високої iнтелектуальної культури — масштабний розум, який умiє вiдсiвати дрiбницi й оголювати суть.

(24–29) Пригадую вечiр у Черкаському педiнститутi. Виступ Василя був найцiкавiшим, найяскравiшим. Але хтось із тих, які не дуже заслухуються вiршами, завдяки вродженій або натренованій пильності зафiксував непевний звук i, щоб налякати, послав записку: «Яку це Ви самостiйну Україну маєте на увазi, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росiї...»; «Маю я святе синiвське право з матiр’ю побуть на самотi»?

(30–32) Василь спокiйно i наче недбало прочитав цю записку та сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу — хай скаже. Будемо вибирати». Ось його лаконiчна й по-справжньому народна простота й мудрiсть.

(33–38) З ним не можна було сперечатися. Вiн не висловлював квапливих напiвдумок, вiн про все подумав i там, де iншi багато й неясно балакають, мовчав. Уся наша втiха, що його стиль вiдбився в тому, що вiн залишив нам. Але вiн залишив для нас тiльки свiй початок сходження на верховину. У важкiй боротьбi з собою, з атмосферою дрiмотної байдужості й мертвого стандарту вiн вибився на свiй шлях i тiльки почав ним iти.

(39–44) Вiн тiльки навчився всупереч усiм вiтрам вiдчувати радiсть боротьби й силу, що переливається в людину вiд сили земного тяжiння:

Земле рiдна! Мозок мiй свiтлiє
I душа нiжнiшою стає,
Як твої сподiванки i мрiї
У життя вливаються моє.

(45–51) Вiн тiльки навчився вичленовувати з пороху буденності великi проблеми життя — проблему збереження людської iндивiдуальності i нової думки у свiтi категоричних стандартiв, проблему красивої ходи i власної дороги серед камiнних потвор, що

Роззявляли пащi, мов кратери,
I гукали: — Ми символ доби!
Хто не з нами — той проти всiх!

(52–53) Вiн навчився i тим самим навчив нас. Вiн житиме невiд’ємною часткою нас самих, як живий розум i совiсть, що не гасне.

(54–57) А між тим Василь Симоненко абсолютно доступний формою кожнiй грамотнiй людинi і глибоко хвилюючий змiстом. Вiн постійно говорить про те, що тривожить людей, про що й вони говорять, але без тiєї громадянської висоти, ясності розуму і пристрасті слова.

(58–60) Кожен його вiрш нагадуватиме нам i тим, які будуть пiсля нас, елементарнi iстини, без яких не можна змiстовно жити –

Ти знаєш, що ти людина...

(61–63) Дорогою цiною дався йому прорив. Але за свою коротку і вбогу юнiсть вiн зумiв назавжди утвердити свою неповторнiсть. Свою важку, але цiлком усвiдомлену дорогу до правди.

(64–66) Це — життя. Нашi прадiди запорожцi вимiрювали його, не роздрiбнюючи. Вони клали життя для життя, не дозуючи крові. Той, хто виходить на поле честі, виносить усе життя.

(67–70) То яке ж моральне право маємо ми гратися в правду, гратися в слова, як паяц на аренi цирку грається в серйознiсть. Симоненко гидував духовними карликами й паяцами. Вiн просто йшов на повен зрiст, вiн красиво йшов, як його «перехожий», — i дивився перед себе мужнiми очима мужицького сина.

(71) Стежка його має чарiвну силу випрямляти горбатi душi.

За Є. Сверстюком, 728 слів

  • А – «знав народ у його побуті» (рядки 11–12).
  • Б – жив у «нашій благословенній провінції» (рядок 1).
  • В – «не висловлював квапливих напівдумок» (рядки 33–34).
  • Г – «навчився вiдчувати радiсть боротьби» (рядок 39).

Виберіть правильний варіант

виконується завантаження

Завдання мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильний варіант відповіді та позначте його.

виконується завантаження