Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

Скіфська пектораль

(1-5) Тисячу років вони постійно з кимось воювали: з кіммерійцями, фракійцями, також із греками, сірійцями, єгиптянами. Скіфи! Одне це слово від VII століття до н. е. і аж до III століття н. е. наводило жах на племена і народи Східної Європи та Близького Сходу. Геродот описав їх як своєрідний «караючий меч» для тодішнього світу. І водночас віддав їм належне як мудрому, працьовитому, лицарському народові.
(6-9) Греки першими збагнули, що перемогти войовничих скіфів — марна справа. Знаючи про високий художній смак цього народу, який сформувався ще в далекому первісному середовищі індо-іранських племен, греки вирішили «приручити» скіфів силою^ мистецтва, прекрасного! І це вберегло квітучу Елладу од передчасної загибелі від скіфських мечів.
(10-13) Чудового вершника, скіфа неможливо було вибити з сідла. Але коли він бачив, як працює в тому чи іншому грецькому полісі каменяр, кераміст, золотар, мозаїст,— він сам зіскакував з коня і клав зброю осторонь. Його погляд стежив за кожним рухом майстра, а чудовий витвір не раз зворушував воїна до сліз.
(14-19) Скіфи були нащадками древніх цивілізацій. Вони мали свою міфологію, поклонялися своїм богам. Познайомившись з античним мистецтвом, зажадали зобразити своїх богів так само витончено й досконало, як греки Зевса, Аполлона, Афродіту. Оскільки скіфи були кочівниками, вони не прагнули втілити свої улюблені образи у скульптурах, мозаїках, в монументальному мистецтві взагалі. Вони прикрашали зброю, домашнє начиння, культові предмети, якими вони щедро обкладали покійників.
(20-24) Перш ніж поховати свого царя у спеціально відведеному місці — у Придніпров’ї, на рівні Дніпрових порогів (Геродот називає цю степову місцевість Геррами),— скіфи возили його забальзамоване тіло по всіх скіфських племенах, де над ним здійснювали обряд пам’яті. У Геррах тіло ховали в просторій гробниці разом з дружиною, слугами, кіньми, первістками свійських тварин. Біля царя клали золоті чаші й інші коштовні речі. Над гробницями насипалися величезні кургани.
(25-29) 21 червня 1971 року, досліджуючи скіфське царське поховання під Товстою Могилою у Дніпропетровській області, відомий український археолог-скіфознавець Борис Мозолевський знайшов велику нагрудну прикрасу — золоту пектораль, що важила 1150 грамів і сягала 30,6 сантиметра в діаметрі. За вагою, за розмірами і за художньою цінністю ця пектораль — найвидатніша археологічна знахідка за всю історію скіфознавства Україні.
(30-31) Латинське слово «пектораліс» означає «нагрудний». Незвичайна краса і виняткова цінність пекторалі з Товстої Могили свідчать про могутність Скіфського царства.
(32-38) Пектораль виготовлена із золота високої 958-ої проби, має чистий сонячний колір, вражає філігранним різьбленням. Композиційно це три ріжкоподібні яруси, з’єднані між собою скрученими «ланцюжками» золотих порожнистих трубочок. Між нижнім і верхнім сюжетними ярусами — смужка рослинного орнаменту. Символізуючи радісне буяння весни, рослини ніби служать компромісом між жорстокістю в світі тварин (напад хижаків на травоїдних — у нижньому ярусі пекторалі) і злагодженістю в людському суспільстві (шиття ритуального одягу, доїння худоби у верхньому ярусі пекторалі).
(39-47) У верхньому ярусі пекторалі зображено побутову сценку. У центрі двоє чоловіків шиють кожушину. Праворуч — кобила з лошам, корова з телям, вівця, коза з козеням, птах, що злітає. Підібгавши під себе ноги, юнак доїть вівцю. Ліворуч — ті ж самі тварини з молодим приплодом (але в інших композиціях), а юний скіф, подоївши вівцю, затикає амфору з молоком жмутком трави. У нижньому ярусі відтворено жорстоку боротьбу травоїдних тварин з хижаками. Особливим драматизмом сповнена боротьба коней з кровожерними грифонами. А ось лев і леопард напали на дикого кабана (праворуч) і оленя (ліворуч), пси женуться за зайцем. Як узгодити ці сцени з розквітом природи, зображеним у середньому ярусі, з миром і ладом, що його відтворив скіфський умілець у верхньому ярусі? І чому такі різні сюжети потрапили до царської нагрудної прикраси?
(48-61) Щоб відповісти на ці питання, вчені звернулися до індо-іранської міфології, яка лежала в основі вірувань і космогонічних уявлень скіфів. З ’ясувалося, що основна тема пекторалі — це тема нового року. Новий рік починався тоді не 1 січня, а у весняне рівнодення — наприкінці березня, коли все живе дихало весною. Новорічне свято було у скіфів найвизначнішим культовим святом. Тепер зрозуміло, що всі три яруси пекторалі тематично співзвучні й стилістично цілісні. Двоє скіфів лаштують не просту кожушину, а «священний одяг» для новорічної церемонії. Навколо них — вервечка домашніх тварин з приплодом: за одвічним інстинктом, худоба дає приплід якраз на порозі весни. Весну символізують і молоденькі листочки, стебельця, «вусики» і квіти середнього ярусу. А хижаки у нижньому ярусі? Що в цій сцені новорічного, весняного? За уявленням скіфів, це був один з етапів (можливо, найхарактерніший) оновлення, очищення живої природи, який також асоціювався з початком весняного пробудження: поява молодняка ніби супроводжувалась винищенням у тваринному світі старих і кволих тварин. Отже, між верхнім і нижнім ярусами пекторалі існує глибокий символічний зв’язок, який майстер-золотар передав за допомогою вражаючого художнього засобу — контрасту.
(62-67) Близькість пекторалі до творів античного мистецтва свідчить, що він навчався в одному з визначних центрів культури Стародавньої Греції. Пектораль виконана майстерно, її чудова декоративна урівноваженість ґрунтується на глибокому знанні законів гармонії. Кожна деталь вражає викінченістю, філігранністю. Ідеальні пропорції зображених тварин у спокої і в русі, способи «вписування » постатей у заданий простір роблять цей витвір близьким до творів грецького мистецтва тієї доби, зокрема до барельєфної скульптури на фронтонах грецьких язичницьких храмів.
(68) Скіфська пектораль зберігається в Київському музеї історичних коштовностей України.

З енциклопедії 799 слів