Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

Буккросинг: перетворюємо світ на суцільну бібліотеку

Історична довідка

(2—10) Якось у Парижі меценат закупив 250 велосипедів і розкидав їх по місту. Кожен охочий міг узяти двоколісний транспортний засіб і доїхати туди, куди потрібно, а потім залишити його там для наступного подорожнього... Згодом схожий рух набув популярності й з іншими речами. У 2001 році в американського інтернет-технолога Рона Хорнбекера з'явилася ідея буккросингу (з англ. book — книга, crossing — рух). На одному із сайтів він прочитав про систему циркуляції по всьому світу залишених фотоапаратів і вирішив повторити цей експеримент з іншими речами. Тоді ж поклав 20 книг у холі одного готелю. А за півроку було вже 300 активістів, які «відпускали» своїх друкованих друзів у подорож...

(11—15) — Буккросинг — це міжнародний рух за «звільнення» книжок, — розповідає арт-менеджер книгарні «Є» Оксана Васьків. — Суть його полягає в тому, щоб «звільнити» книгу від господаря й пустити її у вільне плавання. В Україні він з’явився 2005 року. Щоб книжка не загубилася, а знайшла свій шлях до читача, було створено буккросингові полиці.

(16—21) — Наприклад, у Львові перша така поличка виникла наприкінці літа 2009 року в галереї «Ом». На той час була лише група ентузіастів, яка спробувала залишати книжки на вулицях або в кав’ярнях міста, — говорить активіст львівського буккросингу Тарас Бейзик. — Але в таких випадках через незнання львів’ян часто траплялося, що буккросер відпускав книжку, а той, хто знаходив, просто забирав її собі. Тож ризик, що вона зійде з маршруту, був дуже високим.

(22—24) — Спершу на нашій полиці було кілька десятків книг, — пригадує Галина Кулик, одна із засновниць й активісток буккросингу у Львові. — За три місяці їх кількість зросла до двох сотень.

(25—27) — Невдовзі після прем’єрної полиці з’явилася ще одна — у книгарні «Є». Уміст її з часу відкриття крамниці суттєво змінився, — наголошує Оксана Васьків.

(28—31) — Величезний попит має популярна сучасна література, — долучається до розмови Тарас Бейзик. Класика й так є в кожного вдома. Найбільш читабельними залишаються наші сучасники: Любко Дереш, Сергій Жадан, Тарас Прохасько...

(32—39) — До речі, книжки, учасниці буккросингу, переносять інформацію про враження тих, хто їх читав, — продовжує Оксана Васьків. — Люди залишають на форзацах або на сторінках свої рекомендації й контакти, щоб згодом обмінятися враженнями чи просто знайти нових друзів за інтересами. Зазвичай полиці обладнано спеціальними наліпками, які дають зрозуміти, що цю книгу не продають, а її просто можна взяти почитати. А ще позначками, що прикріплюють на форзац. Це буккросинговий лист, де в спеціальній графі вказують контакти й поради наступному читачеві.

(40—47) — Для мене буккросинг — це насамперед геніальна ідея, яка стирає рамки соціально усталених норм на зразок «я — тобі, а ти — мені», — каже Тарас Бейзик. — Це можливість просто віддавати. Показати людям, що буває «просто так», щиро, відкрито, без реклами, без спонсорів... Справжній буккросер, який зумів зрозуміти всю глибину руху, «звільняє» книжки й отримує від цього задоволення. Дехто думає, що буккросинг — це можливість знайти собі якусь цікаву книжечку задарма. Можливо. Але суть у тому, аби «відпускати» її в мандрівку, перетворюючи світ на відкриту бібліотеку...

Коментар
(49—57) Галина Бабій, радіожурналіст: Буваючи на відпочинку чи у відрядженнях за кордоном, зауважила, що вільний обмін книжками там дуже поширений. Ідеться не лише про книгарні, а й про готелі, де зупиняється люд з усього світу! На жаль, наші видання мені жодного разу не траплялися... Відтоді завжди беру в подорож кілька книжок і журналів українською мовою, які залишаю почитати всім охочим саме на таких поличках із написом «Bookcrossing». Буккросинг — своєрідний народний рух. Я з тих людей, які не чекають на допомогу ані від міністерств, ані від дипломатів, ані від спонсорів. Якщо багато хто з нас робитиме так само, української книжки у світі побільшає...

За Б. Городницькою