В одвічній боротьбі

     (1-3)У тисячоліття Хрещення Русі земля святого Володимира стоїть просто неба у великім сум'ятті. Київські гори, благословлені на славу і життя рукою апостола Андрія Первозванного, за-дивились у темну течію Дніпра, що втратив незворушену певність у своїм плині до моря.

     (4-6) Втрати в певність своєї ходи і сам народ, духовно заглушений релігійно і національно зди-чавілий, а в результаті — збайдужілий до себе самого... Йому перегороджено дорогу до великого моря вселюдської духовності.

     (7-11) XX століття уражене недугою моральної і духовної слабкості, що дрібнить його розумові сили і спотворює наукові ідеї. Кажуть, що морально-етичний розвиток людства відстає від бурхли-вого науково-технічного прогресу... Якби то так, що морально-етичний розвиток тільки відстає... Він заморожений. Мораль деградує без високих цілей. Страшна епідемія XX століття — насиль-ство, породжене втратою віри і миру в душі, виплід занепаду і відчаю.

     (12) Що таке груба лайка революційної доби?..

     (13-18) Здається, лайка виникає тоді, коли людині несила витримати, коли здають нерви і втрачається рівновага. Тоді відкривається клапан — і розлягається дикий свист. У всі часи бува-ють такі екстремальні ситуації, але найбільша стримуюча сила, нормалізуюча сила людини слабне в епоху ґвалту, коли насильство стає надовго стихією життя. Тоді воно виробляє свою мову — жор-стку, злу, передусім переступ табу, зневага святині, наруга над найсвятішим, до чого традиція за-бороняла наближуватись...

      (19-20) Чим більше людина звикає до того, що вона ніщо і її не слухають, тим голосніше й грубіше звикає вона говорити і тим більше черствої байдужості в її мові.

     (21-22) Величезна країна впадає в замкнене коло духовного і словесного блуду. Наче при будові Вавилонської вежі — слова втратили вагу і загубили значення.

     (23-33) «Він не знає Страху Божого»,— говорили в народі про людину беззаконну і зовсім не розвинену морально. Людину, в якій нема чистого дна, і чим далі кінець, тим більше мулу. Це не значить, що та людина не знала страху й послуху — часто вона дуже боялась сильніших і слухалась начальників та владу... А от Страху Божого — не було, і тоді казали: то страшна людина — без-божна. І, навпаки, були люди всевладні й незалежні навіть від короля... Вони мали власні замки й війська. Пристрасті їх заносили далеко... Перемоги п'янили... Підлеглі лестили і розпалювали спокусу... Але кожного дня вони ставали на коліна перед вівтарем і усвідомлювали, що день за-втрашній — у руці Господній. Страх Божий потроху ставив їх у русло, і нерідко вони віддавали всі завоювання та замки в офіру або, як Шевченків Чернець, нараз зрікалися всього. Страх Божий задавав міру, нагадував межі, диктував дії і застерігав перед певними діями людей навіть без-страшних.

     (34-38) Щораз частіше нині повертаємось до джерел, щоб збагнути: де ми і куди нас несе? З чого починалась і з чого нині починається людина нашої християнської цивілізації? Людина починалась з того, що утверджувала вищі цінності над своїми поточними інтересами і нахилами своєї хисткої природи, утверджувала сувору дорогу нагору до Вищих Цінностей, переступаючи минущі, сьогоденні.

     (39-41) Здається, ніколи ще історія так не демонструвала правдивості християнської етики і неспроможності її антиподів, породжених впевненістю, що нема Бога і нема моральних Законів, а тому можна хитрістю і насильством замінити світовий порядок, тисячоліттями утверджений.

     (42) Ні, таки зовсім не химера — правда, совість і ті чесноти, на яких досі тримався світ...

     (43-45) А тим часом цілі покоління у величезній масі вже встигли наполовину повірити, що це химера. Відступившись від Бога і від Істини, кожен морально уражений чоловік, проте, хоче, щоб їх зберегли особисто для нього, щоб з ним були по-божому, по совісті, чесно...

     (46-47) Весь світ нині зацікавлено стежить за експериментом століття і заглядає: що живого залишилося під тотальним пресом?